80-ті роковини “чорної середи” на Карачиній горі
80-ті роковини “чорної середи” на Карачиній горі
10 вересня 1941 року в історії Ружинщини - дата, окроплена кров’ю невинних жертв фашистських катів. Цього дня у лісі під Ружином гітлерівські окупанти розстріляли 750 євреїв.
Сьогодні, у день 80-х роковин від тої “чорної середи”, відбулось вшанування пам’яті загиблих.
Селищний голова Людмила Біляк, представник єврейської месіанскої громади Бердичівського району Віктор Безкоровайний, служитель єврейської месіанської релігійної громади у м. Бердичів Вадим Парасюк, голова Ружинського селищного осередку "Просвіти" Віктор Митюк, представник Громадської ради Артур Ципцюпа, директор Зарічанської школи Ірина Черній, мешканці Ружинської громади взяли участь у заході, приуроченому цій трагічній даті.
Присутні озвучили свідчення очевидців та дослідників кривавих діянь фашистів та їхніх посіпак на Ружинщині у 1941-43 рр., хвилиною мовчання вшанували пам’ять розстріляних, поклали квіти до могил.
Помолились за упокій душ також благочинний Ружинського округу Української православної церкви протоієрей Богдан Бабич, настоятель Свято-Нікольського храму смт Ружин протоієрей Володимир Бринзюк, настоятель парафії Успіння Пресвятої Богородиці Української греко-католицької церкви Іван Стефанишин, настоятель парафії Пресвятих Тіла і Крові Христа Римо-Католицької церкви в Україні Олександр Кушлак.
За свідченнями дослідників, наприкінці липня 1941 року до Ружина прибуло окупаційне начальство. Найстрашніша облава на євреїв сталася в ніч на 10 вересня 1941 року. Селище було оточено жандармами і поліцаями. Сотні людей зігнали до будинку універмагу. Під'їхали вантажні автомобілі, приречених на смерть повезли на Карачину гору. Там був викопаний рів. Усіх вишикували вздовж нього і почали стріляти. Вбитих було близько 750. Ще довго ворушилася земля на Карачиній горі.
Як пише Леонід Ленчевський, “до Ружина зігнали з Білилівки усіх євреїв, нашили на груди жовті знаки та геть усіх поселили у хати, що стояли над річкою, обгородивши їх дротом. Гнітюче враження справляв вигляд приречених на смерть людей. В хати до них заходити заборонялося, а хто одважувався на це, щоб одвідати і дати хліба чи чогось їстівного, бо мешканцям гетто видавали мізерну пайку, брали на допит. Євреї-фахівці мали змогу тимчасово працювати в майстернях, а тих, хто був скупчений за дротом гетто, виводили на прибирання вулиць тощо. Крім масового знищення, окупанти запровадили ще й, так би мовити, «вибіркові» страти. Так, одного разу стратили шістнадцять осіб, в тому числі вчительку Гороховську. Коли до Ружина наїздила каральна частина СД, деякі євреї тікали в ближні села. Але інспектор поліції Й. Руденко полював за ними. Він наїжджав у села і кого захоплював зненацька, розстрілював. Так загинув швець з Огіївки, двоє євреїв у Голубівці, в Пустосі коваль Шая...Щоденна загроза смерті була нестерпною”.
Маємо пам’ятати історію і робити висновки, аби більше ніколи не повторилось таке жахіття.
(матеріал доповнюється)
