Боротьба із земельним «монстром» буде всеохоплюючою
Боротьба із земельним «монстром» буде всеохоплюючою
Практично 30 років тому, у жовтні 1991 року, Ружинською селищною радою було прийнято рішення про виділення мешканцям громади земельних ділянок, які знаходилися за межами селища і перебували у так званому вільному земельному фонді селищної ради (існував такий на початку дев’яностих років минулого століття).
Загалом розподілили понад 21 гектар землі поміж 214 мешканцями селища – кожному дісталося від 5 до 30 соток. Землю виділяли у тимчасове користування і виключно для ведення особистих підсобних господарств (таке визначення прописано у рішенні сесії), тобто – під городи. Це стало можливим завдяки тому, що на той момент сільські та селищні ради мали право розпоряджатися землями не тільки на території населеного пункту, але і за його межами.
Десятиліттями люди обробляли ці городи: садили картоплю, сіяли пшеницю – з того й жили. А поруч з цим йшло інше життя, законодавче. Спочатку у 2002 році у сільських, селищних і міських рад відібрали право розпоряджатися землями за межами населених пунктів – Земельний Кодекс чітко визначив, що до земель комунальної власності відносяться тільки землі у межах населених пунктів (крім земель приватної і державної власності), а також землі за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти нерухомості комунальної власності. Все решта – державні (або приватні) землі, і розпоряджатися ними може тільки держава.
Паралельно, ще у дев’яностих роках, в Україні створився Державний комітет із земельної реформи – для координації роботи з передачі земель з держвласності у приватну. Єдина мета його створення, яка тоді озвучувалася - розпаювання 27 мільйонів гектарів земель, які стали власністю українських селян. Але і після цього відомство продовжувало існувати і навіть розростатися. Мінялися лише назви... Держкомітет із земельних ресурсів, Державне агентство земельних ресурсів України... Зрештою, у 2013-му це відомство отримало монопольне право на розпорядження державними землями. У вересні 2014-го на зміну “старому і корумпованому” Держкомзему-Держземагентству прийшов “оновлений і прогресивний” Держгеокадастр – Державна служба України з питань геодезії, картографії і кадастру. Незважаючи на зміну назви, у Держгеокадастру залишилася незмінна функція – виключне право розпоряджатися державними землями за межами населених пунктів.
Забравши у 2002 році у сільських та селищних рад право розпоряджатися землями за межами населених пунктів, вже за два роки –у 2004-му, держава спробувала дещо «підсолодити пілюлю» органам місцевого самоврядування: прийняли закон «Про розмежування земель державної та комунальної власності». Згідно з його нормами, доки триватиме це розмежування, сільські та селищні ради можуть розпоряджатися землями тільки у межах населених пунктів. Проте, саме розмежування йшло занадто повільно, а у 2012 році цей закон взагалі скасували. Тож, для громад практично нічого не змінилося: вони й далі залишалися безправними у питанні розпорядження сільськогосподарськими землями за межами сіл та селищ, а всі ці землі наліво-направо переходили у приватну власність за легким розчерком чергового керівника Держгеокадастру (їх тільки за один рік, бувало, змінювалося стільки, що працівники не встигали запам’ятовувати ім’я начальника).
Ситуація могла б змінитися у 2017 році, коли Кабінет Міністрів України вніс до Верховної Ради України проект закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо управління земельними ресурсами в межах території об'єднаних територіальних громад». Передбачалося, що ОТГ нададуть право розпоряджатися всіма землями у межах об’єднаної громади, у тому числі – за межами сіл та селищ. Але парламент не спромігся прийняти цей закон, а у серпні 2019 року Уряд взагалі відкликав цей проект.
Щоправда, на початку квітня 2018 року Кабмін прийняв рішення почати процедуру передачі земель державної власності у власність об’єднаних громад, не чекаючи прийняття закону. Процес розпочали, але настільки малопомітно і довготривало, що місцеве самоврядування цього практично не відчуло. У жовтні 2019 року вже новий Уряд подав до нового парламенту новий законопроект №2194 «Про внесення змін до Земельного кодексу України та інших законодавчих актів щодо удосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин», який, начебто, мав би вирішити питання управління землями за межами населених пунктів. Але і цей закон досі не прийнятий – цього місяця депутати спробували його розглянути, але вирішили піти на карантин, відклавши це питання до кращих часів.
Держава у різні часи робила публічні заяви про намір ліквідації створеного ще у дев’яностих роках земельного монополіста - Держкомітету земельних відносин (який ми зараз знаємо як Держгеокадастр). У результаті «ліквідація» завершувалася реорганізацією зі зміною назви та тільки збільшенням повноважень. Схоже, що так буде і цього разу: восени минулого року інформаційний простір облетіла звістка – прийнято рішення про ліквідацію Держгеокадастру. Та згодом з’ясувалося, що Держгеокадастр не ліквідовують, а реорганізовують у «сервісний центр» - орган, що надаватиме громадянам якісні сервісні послуги та працюватиме над наповненням кадастру.
Як виходить на практиці – бачимо зараз на прикладі Ружинської громади, і не тільки її. У грудні минулого року Дежргеокадастр прийняв рішення про передачу Ружинській громаді понад трьох тисяч гектарів землі за межами населених пунктів із державної у комунальну власність. «Нарешті», - видихнули мешканці громади з надією отримати гарантовані законодавством земельні ділянки. Хоча, досить часто із цих понад трьох тисяч гектарів земельні ділянки знаходяться у достатньо непривабливому стані – на горбистих місцевостях, заболочених або зарослих чагарниками.
Та, насправді, держава передала у власність громади далеко не всю землю. Спеціалістами селищної ради проводиться постійний моніторинг наявних земельних ділянок за межами населених пунктів на території громади, які громаді не були передані, і якими розпоряджається Держгеокадастр. Вже зараз виявлено таких земель понад 1300 гектарів і очевидно, що ця цифра тільки зростатиме. При цьому, здебільшого, це землі, придатні до початку обробітку у будь-який момент.
Серед цих непереданих 1300 гектарів – і згадані на початку 21,3 гектара, які виділялися під людські городи. Проблема не тільки у тому, що Держгеокадастр не передав ці землі у громаду – він зараз активно розділяє їх і передає у приватну власність взагалі стороннім особам. У тому числі – ці 21,3 га, які виділялися 214 мешканцям Ружина. 16 березня Держгеокадастр розділив цей масив на 11 ділянок – десять ділянок по 2 гектари і одна – 1,3 га. Зрозуміло, що Держгеокадастр виділить їх лише 11 громадянам, замість 214, які зараз цю землю обробляють, позбавивши багатьох людей засобів до існування. Виявити цей факт вдалося цілком випадково – після чергового моніторингу публічної кадастрової карти України.
Зрозуміло, що залишати людей наодинці із несподівано виниклою для них, м’яко кажучи, проблемою, та ще й напередодні початку сезону городництва, ніхто не збирається. У п’ятницю селищним головою Людмилою Біляк особисто завезено звернення-вимоги до обласного підрозділу Держгеокадастру, Житомирської обласної державної адміністрації, Служби безпеки України, направлено аналогічні звернення на Урядову «гарячу лінію» та у центральний офіс Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. Крім того, фахівцями селищної ради підготовлено звернення до суду з вимогою заборони Держгеокадастру вчиняти будь-які дії стосовно як вказаної земельної ділянки з людськими городами, так і ряду інших, а також вимогою невідкладно завершити процедуру передачі земель за межами населених пунктів у власність громади.
Відстоювати інтереси громади та її мешканців будемо спільно!
