Селищна рада виграла у Держгеокадастру справу про не передачу їй 1378 га землі
Ще у грудні минулого року обласне управління Держгеокадастру підписало акт про передачу новоутвореній Ружинській територіальній громаді понад 3000 гектарів землі поза межами населених пунктів. Передача відбулася на виконання відповідних Указу Президента України та Постанови Кабміну, які передбачали передачу територіальним громадам з державної у комунальну власність земель поза межами населених пунктів.
Справа у тому, що досі сільські та селищні ради мали право розпоряджатися тільки тими земельними ділянками, які знаходяться безпосередньо на території міста чи села. Всі інші землі поза їх межами були державною власністю і знаходилися у підпорядкуванні Держгеокадастру. Відповідно, він ними і розпоряджався. На практиці нерідко виникало, що Держгеокадастр без відома сільських громад та їх мешканців роздавав ці землі «наліво-направо» «по 2 гектари» зацікавленим особам, які взагалі не мали жодного відношення до того чи іншого села. Доходило до того, що під таку роздачу потрапляли навіть сільські кладовища. Припинити таку практику і дати громадам можливість самим визначатися із долею своїх земель і були покликані вказані президентський Указ та урядова Постанова.
Метод «кучкування»
Отже, у грудні минулого року дійшла черга і до Ружинської громади – їй передали державну землю. Здавалося – бери й господарюй, втішайся з такої державної «щедроти». Та виявилося – не все так просто. З’ясувалося, що хоча землю громаді передали, але далеко не всю. Суть у тому, що вся земля була державною, і скільки її насправді – знали тільки у Держгеокадастрі. Ні колишні сільські, ні теперішня селищна ради не мали такої інформації: доступ до відповідних реєстрів відсутній, а сама держава не поспішала відкривати всі свої таємниці. Тому спеціалісти селищної ради взялися до кропіткої роботи: крок за кроком вишукувати, видзьобувати інформацію про земельні ділянки на території громади. І методом, як жартують у селищній раді, «кучкування» вдалося знайти ще понад 1370 гектарів державної землі, які громаді Держгеокадастр чомусь «забув» передати.
Практично одразу, як тільки було виявлено перші не передані земельні ділянки селищний голова Людмила Біляк офіційно письмово звернулася до обласного управління Держгеокадастру завершити процес передачі всіх земельних ділянок. Проте, це звернення селищного голови керівництвом державного земельного управителя було проігнороване. Як і решта наступних – у січні, по кілька у лютому та березні. Кількість звернень зростала у геометричній прогресії разом із кількістю виявлених непереданих гектарів. Не допомогли і звернення до прокуратури, Служби безпеки України, інших державних органів.
«Тому - дам, цьому – дам…»
Більше того, вже практично не маючи достатнього права розпоряджатися землею, Держгеокадастр продовжував практику роздачі не переданих земельних ділянок, у тому числі – «заднім числом». Як наслідок, частина мешканців Ружина, Мовчанівки, інших населених пунктів опинилися без городів, якими користувалися десятиліттями: з подачі Держгеокадастру у цих ділянок з’явилися нові власники, про яких не тільки у Ружинській громаді, але й у Житомирській області не чули. А нові власники швиденько перепродували ці ділянки у інші руки.
Очевидно, що відбувалося це все не просто так і за цим стоять певні місцеві «князьки». Схема проста: хтось впливовий і з пакунком грошей знаходить сторонніх осіб з інших регіонів, яким Держгеокадастр дивним чином оперативно оформлює право власності на землю. Потім ці наділи швидко новими власниками продаються тому самому «впливовому і з пакунком грошей». Так державна земля опиняється у одних приватних руках і ні про які обмеження у 2 чи 100 гектарів тут мова не йде. Повна інформація з державних реєстрів для місцевої влади і досі залишається закритою, але у селищній раді запевняють, що невдовзі вже зможуть назвати окремі прізвища нових земельних магнатів. Кажуть, що ці прізвища багато кого здивують, бо фігурують там і так звані «благодійники», і «захисники знедолених», і, навіть, «борці проти корупції та збереження землі у комунальній власності».
Справа на півроку
Та повернемося до історії з не передачею землі. Наприкінці березня, коли було зібрано достатню кількість доказів бездіяльності Держгеокадастру, селищний голова Людмила Біляк подала до суду спочатку заяву про заборону Держгеокадастру вчиняти будь-які дії з розпорядження тими самими понад 1370 гектарів землі, а потім і позовну заяву про визнання протиправною бездіяльності Держгеокадастру і з вимогою зобов’язати його передати всі землі Ружинській громаді.
У першому випадку суд зреагував надзвичайно оперативно: Держгеокадастр отримав заборону на розпорядження землями Ружинщини вже через два дні. А от рішення у позовній заяві довелося чекати майже півроку – лише 27 вересня Житомирський окружний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Держгеокадастру з не передачі Ружинській громаді понад 1370 гектарів землі.
За цей час навіть законодавство встигло змінитися – з 27 травня відповідно до закону, а не волі чи бажання Держгеокадастру, землі державної власності автоматично передані у комунальну власність. Тому сам собою зник сенс примушувати Держгеокадастр передати землі громаді. Через це селищною радою влітку було подано клопотання про відмову від позову у цій частині: земля за законом вже й так комунальна. На вартість судового збору чи втрати для бюджету це не вплинуло жодним чином: попередня позовна вимога про визнання бездіяльності протиправною залишилася, а судовий збір сплачено єдиний.
Земельний «монстр» подоланий
Зрештою, як вже зазначалося, 27 вересня суд виніс рішення на користь Ружинської селищної ради: бездіяльність Держгеокадастру з не передачі громаді понад 1370 гектарів землі державної власності визнано протиправною.
Якщо земля вже і без рішення суду стала належати громаді, то який був сенс у подальших спорах? Навіщо було добиватися визнання бездіяльності Держгеокадастру протиправною? Насправді, судове рішення дуже важливе. Адже це, крім всього іншого, також відкриває можливості (хай і довготривалі) для початку процедури повернення іншої землі, яку Держгеокадастр роздавав наліво-направо всім бажаючим, фактично, втративши такі повноваження після грудня минулого року. Очевидно, що це буде непросто, хтось скаже – неможливо. Але те само говорилося і коли було подано позов до Держгеокадастру. Мовляв, це – державний монстр, з яким неможливо тягатися і виграти у нього. Виявляється – можна і треба.
Дехто може дорікнути: чому подали позов тільки навесні, а не раніше? Чому чекали, доки Держгеокадастр роздавав самовільно ці землі? Досвідчені і справді кваліфіковані юристи знають добре: якщо ти хочеш виграти справу у суді, а не просто патякати, треба бути максимально готовим, зібрати достатню кількість доказів. Особливо не просто у справах, які стосуються бездіяльності державного органу. Не достатньо сказати: він не робить, значить це протиправно. Треба це документально ще довести. Саме тому селищною радою направлялося спочатку стільки звернень до Держгеокадастру, які залишилися без належної реакції, а вже лише потім – звернення до суду. І саме ці звернення селищного голови та відповіді Держгеокадастру стали основними доказами у суді, які дозволили виграти справу.
