ГЕРОЙ УКРАЇНИ МАКСИМ П’ЯСЕЦЬКИЙ — НАЗАВЖДИ В НАШІЙ ПАМ’ЯТІ
ГЕРОЙ УКРАЇНИ МАКСИМ П’ЯСЕЦЬКИЙ — НАЗАВЖДИ В НАШІЙ ПАМ’ЯТІ
Пам’ять — це не просто спосіб зберегти минуле. Це наш обов’язок перед тими, хто віддав життя за свободу. Це те, що формує нас як націю. І саме з підтримки родин, які втратили найдорожче, починається справжнє вшанування Героїв. Через ці родини ми відчуваємо, що Герої поруч. Вони живуть у словах, у вчинках, у серцях.
Сьогодні ми завітали до однієї з таких родин. Родини, яка нещодавно отримала найвищу державну нагороду — Орден «Золота Зірка», що вручається разом із званням Героя України. Посмертно. Це не просто нагорода. Це визнання мужності, сили духу та жертовності. Вона приходить у дім разом із тишею, болем і сльозами. Але також — із гордістю. Це знак того, що чиясь відвага стала щитом для всіх нас. Це символ того, що подвиг не забутий, а ім’я героя назавжди вписане в історію нашої країни.
Максим П’ясецький народився в родині, де панували любов і взаємна підтримка. Батьки — Людмила Станіславівна та Павло Леонтійович — були для нього надійною опорою, а сестра Аліна — найкращим другом у всіх дитячих пригодах. Родина для Максима була місцем тепла, де завжди можна було знайти розуміння.
Максим був щирою й доброзичливою людиною. Його спокійний, врівноважений характер випромінював тепло й готовність допомогти. Він рідко говорив про війну — зберігав ці спогади в собі. Попри зовнішній спокій, пережите залишило глибокий слід. Та він ніколи не втрачав людяності та турботи про близьких.
У Максима була власна родина — тепла і любляча. Його дружина Леся стала не лише коханою, а й незламною опорою у всіх випробуваннях. Разом вони виховували двох чудових дітей — Єлизавету та Ростислава, які були для Максима джерелом радості та сенсу життя.
Мама згадує, як маленьким Максим приносив додому безпритульних котиків, жартуючи: «Підкинули». Так разом із сестрою Аліною вони поповнювали родину новими пухнастими друзями…
Молодший сержант Максим П’ясецький був воїном із глибоким почуттям обов’язку та внутрішньою стійкістю. Від початку війни на сході України він брав участь в антитерористичній операції та операції Об’єднаних сил у складі 95-ї окремої десантно-штурмової Поліської бригади. З початком повномасштабного вторгнення був призваний першочергово по мобілізації.
У 2022 році разом із побратимами понад 40 днів тримав оборону позицій у Кам’янці на Харківщині. Це був надзвичайно важкий і виснажливий період. Максим залишався мужнім, відданим своєму обов’язку, завжди готовим захищати найдорожче. Його розрахунок ПТРК «Стугна-П» знищив два ворожі танки, що наступали з боку Ізюма. Це дало змогу стримати ворога та зірвати його подальший прорив.
Указом Президента України за особисту мужність, самовіддані дії, виявлені при захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, й вірність військовій присязі, молодший сержант Максим П’ясецький посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
21 листопада 2024 року Указом Президента України молодшому сержанту П’ясецькому Максиму присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 4 квітня 2025 року нагороду було вручено родині Президентом України.
ГЕРОЇ НЕ ВМИРАЮТЬ — ВОНИ ЖИВУТЬ У НАШІЙ ПАМ’ЯТІ.
МИ ПАМ’ЯТАЄМО!
МИ ДЯКУЄМО!
МИ ЖИВЕМО ЗАВДЯКИ ТАКИМ, ЯК ВІН!
