18 травня - День пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу
Опинившись в умовах незвичного клімату, без елементарних умов існування, люди були поставлені на межу життя і смерті. Серед прибулих в Узбекистан кримських татар практично відразу ж спалахнула епідемія малярії та шлунково-кишкових захворювань.
За офіційними даними, тільки в перші місяці вигнання – з травня по листопад 1944 року від хвороб і виснаження в Узбекистані померло 10105 спецпереселенців з Криму, тобто близько 7% від числа прибулих. Протягом 1944–1956 рр. через надсмертність, спричинену депортацією, та умовами перебування у спецпоселеннях, загинуло 49 200 осіб. На перші чотири роки перебування у вигнанні припадає 65.9 % загальної кількості загиблих. Згідно з переписом Національного руху кримськотатарського народу, за перші роки депортації померло 46,2% народу.
Об’єктом геноциду був не тільки кримськотатарський народ, але і його матеріальна культура
Після виселення кримських татар радянською владою ліквідовано:
▷ 112 особистих бібліотек
▷ 640 бібліотек початкових шкіл
▷ 221 бібліотека середніх шкіл
▷ 360 хат-читалень
▷ 30 районних, 60 міських бібліотек
▷ 861 кримськотатарська школа
▷ 24 музеї
▷ редакції кримськотатарських газет і журналів, радіо, театри, музеї, вищі і спеціальні навчальні заклади
▷ книжковий фонд кримськотатарською мовою, сотні унікальних рукописів
▷ 63 оркестри
▷ 1600 кав’ярень
▷ 237 колективів художньої самодіяльності
▷ Зрівняно із землею 2400 кладовищ, знищені надгробні пам’ятники, святині, будівлі мечетей і медресе передані під магазини, клуби, склади
▷ Переобладнано в психлікарню будівлю найстарішого духовного навчального закладу Зинджирли медресе
▷ Вилучено у кримських татар 80 тисяч будинків, 34 тисячі присадибних ділянок, 15740 голів худоби, 420000 одиниць посуду, меблів, одягу, предметів домашнього вжитку. Жодній кримськотатарській сім’ї нічого з усього вилученого 1944 року не повернули досі
▷ Змінено у 1944-1945 роках в Криму кримськотатарські топоніми та гідроніми
▷ Перейменовано 11 райцентрів та 327 сіл із кримськотатарськими назвами
У доповіді М. Хрущова на ХХ з’їзді КПРС вперше було сказано про несправедливість, допущену стосовно виселених народів. А Указ Президії Верховної Ради СРСР від 28.04.1956 “Про зняття обмежень щодо спецпоселення з кримських татар, балкарців, турок — громадян СРСР, курдів, хемшилів і членів їх сімей, виселених в період Великої Вітчизняної війни”, який з’явився незабаром, скасував режим спецпоселень згаданих народів і звільнив їх від адміністративного нагляду.
Зняття обмежень, у випадку кримських татар, не передбачало повернення майна, конфіскованого при виселенні, а також повернення на Батьківщину. Уже наприкінці 1956 року була прийнята Постанова Політбюро ЦК КПРС “Про відновлення національних автономій калмицького, карачаївського, балкарського, чеченського і інгушського народів” (24.11.1956). У 1957 році розпочалась репатріація цих народів. Кримські татари, німці та турки-месхетинці такої можливості не отримали.
Підйом національного руху кримських татар
Друга половина 1950-х років – перший підйом національного руху кримських татар, за що радянський тоталітарний режим чинив арешти та затримання. Перший політичний процес над активістами відбувся у 1961 році. Енвер Сеферов і Шевкет Абдурахманов були засуджені до 7 і 5 років позбавлення волі відповідно за виявлені у них листівки із закликами до співвітчизників боротися за повернення на Батьківщину.
У 1962-1967 роках пройшло ще кілька судових процесів проти активістів кримськотатарського руху у Фергані й Андижані. Усього в 1966-1967 роках в Узбекистані, за даними Прокуратури СРСР, були притягнуті до кримінальної відповідальності “за антигромадські прояви на націоналістичному ґрунті” 59 осіб з-поміж кримських татар, з них: за хуліганство — 55, за наклеп — 3, за розпалювання національної ворожнечі – 1. З метою “запобігання порушень громадського порядку” 766 кримських татар в 1966 році і в січні 1967 року були викликані в органи міліції для “ознайомлення з кримінальним законодавством”.
1967 року прийнято Указ Президії Верховної Ради СРСР “Про громадян татарської національності, які раніше проживали в Криму”, основна ідея якого полягала в тому, що кримські татари “вкоренилися в місцях нинішнього проживання, повернення їх до Криму недоцільне”. Указ скасовував рішення державних органів у частині, яка містила звинувачення щодо “громадян татарської національності, які проживали в Криму”, але стверджував, що вони “вкоренилися на території Узбецької та інших союзних республік”. У Постанові Президії Верховної Ради № 494, ухваленій безпосередньо після Указу, говорилося про те, що “громадяни татарської національності [...] і члени їхніх сімей користуються правом, як і всі громадяни СРСР, проживати на всій території Радянського Союзу відповідно до чинного законодавства про працевлаштування і паспортний режим”.
Застереження про “паспортний режим” містило в собі оману, бо передбачало створення адміністративних перешкод на шляху до Криму. Без прописки, тобто реєстрації, кримські татари не могли придбати будинок та влаштуватися на роботу. Тим не менш, вже до кінця вересня 1967 року до Криму прибуло близько 2000 кримських татар, однак практично ніхто з прибулих прописаний не був. Але потік не зменшувався.
До початку 1968 року різко збільшилася кількість листів від кримських татар до вищих державних інстанцій. Усі вони містили прохання дати вказівки кримській владі, аби ті припинили чинити перешкоди в прописці. Протягом наступних років влада втілювала в життя політику “Крим без кримських татар”.
Для кримських татар в Криму не було прописки, населенню півострова було заборонено продавати житло кримським татарам, а куплені будинки зносилися бульдозерами. Тих, хто не бажав миритися з цим, притягали до судової відповідальності нібито “за порушення паспортних правил”. На знак протесту проти цієї політики 23 червня 1978 року піддав себе самоспаленню Муса Мамут.
Новий підйом національного руху після початку перебудови
У липні 1987 року кримські татари вийшли на Червону площу у Москві з вимогою повернути народ на Батьківщину. 1989 року почалося масове повернення кримських татар на історичну Батьківщину. Кримські татари, які повернулися на початку 1990-х років, почали будівництво власного житла з нуля, проживаючи сім’ями в землянках, наметах без води, електрики і тепла. В умовах штучних перешкод, створених місцевою владою і відсутності можливості придбання житла, кримські татари розпочали самостійне будівництво 300 селищ компактного проживання.
26 червня 1991 року відбувся Другий Курултай кримськотатарського народу. Був обраний Меджліс — представницький орган кримських татар.
У перші роки після повернення відродився кримськотатарський театр, були створені фольклорний ансамбль “Кирим”, національна бібліотека імені І. Гаспринського, музей історичної та культурної спадщини кримських татар, перші радіо- і телепередачі кримськотатарською мовою, почалося будівництво шкіл і мечетей.
Проте сьогодні Росія продовжує здійснювати системні практики, що спрямовані на знищення кримських татар, які незгодні з окупацією Кримського півострова та засуджують злочинні дії країни-окупантки. Руйнування культурних та історичних пам’яток корінного народу України, затримання та переслідування людей, обшуки в будинках, переписування історії, погрози та тиск, незаконна мобілізація до лав російської армії — та реальність, яку створила Росія на території Кримського півострова з 2014 року. Тільки деокупація Криму та відновлення контролю України над півостровом допоможе відновити справедливість, права та свободи людей, зокрема представників кримськотатарського народу.
Що варто пам’ятати
◆ Депортація кримськотатарського народу радянським тоталітарним режимом є актом геноциду. Здійснювалися умисні вбивства, заподіяння серйозних тілесних ушкоджень, навмисно створювалися життєві умови, направлені на фізичне знищення кримських татар. У Канаді, Латвії, Литві, Польщі, Естонії та Чехії депортація визнана актом геноциду кримськотатарського народу. Україна працює над подальшим визнанням акту геноциду іншими країнами.
◆ Комуністичний режим СРСР та згодом Росія цілеспрямовано поширювали протягом десятиріч міф про кримських татар щодо “зради”. І сьогодні країна-окупантка використовує цей наратив для поширення мови ворожнечі, утисків та розбрату в окупованому Криму.
◆ РФ продовжує політику утисків кримських татар, а саме: цілеспрямовано порушує права корінного народу України, здійснює незаконний призов на військову службу, руйнує культурну спадщину, фальсифікує історію, мілітаризує освіту та суспільне життя.
◆ РФ заперечує геноцид кримських татар в 1944 році та не бере відповідальності за сталінські репресії та депортацію.
◆ Російська імперія та її правонаступники — Радянський союз та РФ цілеспрямовано здійснювали примусові та напівпримусові витіснення кримських татар з моменту захоплення території Кримського півострова у XVIII ст., викреслювали та переписували історію корінного народу України, адже історична спадщина кримських татар та сама їх присутність на півострові несла загрозу для утвердження сфабрикованого міфу “про ісконну приналежнісь Криму до Росії”, заважала політиці російської колонізації Криму.
◆ З моменту окупації АР Крим та м. Севастополя у 2014 році РФ цілеспрямовано чинить репресії проти кримськотатарського народу, продовжуючи злочини тоталітарного радянського режиму та Російської імперії.
◆ Український народ, який зазнав переслідувань та репресій, а також став жертвою радянського геноциду Голодомору 1932- 1933, всіляко усвідомлює та поділяє біль депортації — геноциду кримськотатарського народу, — це спільна трагедія, трагедія українського народу. Україна працює над тим, щоб геноцид кримськотатарського народу був визнаний на міжнародному рівні, а також і іншими націями, які постраждали від схожих злочинів тоталітарних режимів.
◆ Через 80 років після депортації РФ продовжує тоталітарні, радянські за характером, імперські традиції поневолення, здійснюючи комплексні та системні репресії кримських татар, які незгодні з окупацією Кримського півострова та наближають звільнення Криму.
◆ РФ створює умови для “тихої депортації” кримських татар через репресії, загрози, впровадження політики “русского миру” та наративу “священної війни” проти України та Заходу.
◆ РФ принесла в Крим політично вмотивовані переслідування, насильницькі зникнення, вбивства, позбавлення свободи слова та віросповідання, мілітаризацію дитинства, продовжує тоталітарні традиції репресій кримських татар.
◆ Прямі нащадки традицій та методів НКВС, російські силові структури послуговуються тими ж самими методами, створили на території окупованого Кримського півострова осередок репресій, страху, цілеспрямованих порушень прав людини, корінних народів України.
◆ Поки адекватно не оцінено злочини проти людяності, геноцид кримських татар — завжди є можливість повторення страшної практики знищення національних спільнот, що й здійснюється країною окупанткою сьогодні.
◆ Злочин геноциду кримських татар є складовою російської політики колонізації, злочином проти людяності.
◆ Після тимчасової окупації Криму країна-агресорка так само як і 81 рік тому радянський тоталітарний режим здійснює злочин проти міжнародного гуманітарного права — заміщення населення Криму. Цілеспрямовано підтримується та стимулюється міграція росіян на кримську українську землю, Батьківщину кримських татар.
