Строки прийняття спадщини в умовах воєнного стану: що змінилося для спадкоємців

  Центральним документом, що підтверджує перехід права власності від спадкодавця до спадкоємця, є свідоцтво про право на спадщину. Попри те, що право на спадщину виникає в момент її відкриття, а прийнята спадщина належить спадкоємцеві незалежно від часу отримання документа, саме свідоцтво є необхідним інструментом для розпорядження майном, що підлягає державній реєстрації. 
  Водночас видача свідоцтва не є абсолютною – законодавство передбачає чіткі правові засади для його оспорення та визнання недійсним у судовому порядку, що потребує глибокого аналізу як від громадян, так і від професійних юристів.
1. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття є день смерті або день, з якого особа оголошується померлою.

  Особливості воєнного стану: за загальним правилом, установленим ст. 1270 ЦК України, строк для прийняття спадщини становить 6 місяців. 
  Проте згідно з п. 20 розд. "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, якщо смерть особи зареєстрована пізніше ніж через місяць після її фактичного настання, строки для прийняття спадщини обчислюються з дня державної реєстрації смерті. Це правило критично важливе для спадкоємців, чиї родичі загинули на ТОТ або в зонах активних бойових дій.
2. За загальним правилом, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Однак в умовах збройної агресії діє принцип екстериторіальності:
– якщо місце проживання спадкодавця було на ТОТ або в населеному пункті, де ведуться бойові дії, заява про прийняття спадщини подається будь-якому нотаріусу на території України;
– учинення подальших нотаріальних дій у такій спадковій справі здійснюється за місцем подання першої заяви.
3. Учинення нотаріальної дії покладається на нотаріусів (державних або приватних) або консульських посадових осіб (за кордоном).
Під час звернення особи за свідоцтвом нотаріус зобов'язаний:
– установити особу заявника на підставі дійсних документів (паспорт тощо);
– перевірити обсяг цивільної дієздатності фізичної особи;
– перевірити факт застосування санкцій згідно із Законом "Про санкції";
– з'ясувати справжні наміри сторін і відсутність заперечень щодо умов правочину (у разі укладення договорів про поділ спадщини).
4. Нотаріус перевіряє факт смерті, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкування (родинні стосунки, заповіт) та склад спадкового майна.

   Докази родинних відносин: свідоцтва органів РАЦС, повні витяги з Реєстру, рішення суду, що набрали законної сили.

  Майно на ТОТ: видача свідоцтва на таке майно можлива після перевірки права власності спадкодавця за даними державних реєстрів (ДРРП, Державний земельний кадастр тощо).
   Основним ризиком для громадян є:
1. Пропуск преклюзивних строків: неподання заяви протягом 6 місяців (з урахуванням воєнних коригувань) призводить до того, що спадкоємець вважається таким, що не прийняв спадщину, крім випадків постійного спільного проживання.
2. Процедурна складність на ТОТ: спадкоємці часто стикаються з неможливістю встановити факт смерті або відновити втрачені документи, що вимагає звернення до суду.
3. Боргові зобов'язання: спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредиторів у межах вартості одержаного майна. Ризиком є отримання спадщини, обтяженої боргами, що перевищують її реальну ліквідність.
Ризиком для юристів та адвокатів є:
1. Недійсність документів з ТОТ: робота з документами, виданими окупаційними адміністраціями, є неможливою; вони є нікчемними. Адвокат повинен орієнтувати клієнта виключно на судовий шлях встановлення фактів.
2. Відповідальність нотаріуса: нотаріус не несе відповідальності за подання клієнтом неправдивої інформації, якщо він діяв з дотриманням процедури, проте помилка в правовій оцінці заповіту або черговості спадкування може стати підставою для оскарження його дій.
3. Санкційні обмеження: необхідність ретельної перевірки клієнтів за Державним реєстром санкцій, оскільки вчинення дії на користь підсанкційної особи є грубим порушенням.
Відповідно до ст. 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Основні підставами для оспорення є
  Немає права на спадкування: видача свідоцтва особі, яку було усунено від спадкування за ст. 1224 ЦК України (наприклад, умисне позбавлення життя спадкодавця, ухилення від надання допомоги).
  Виявлення заповіту: видача свідоцтва за законом за наявності дійсного заповіту на іншу особу.
  Порушення прав на обов'язкову частку: якщо нотаріус не врахував інтересів непрацездатних дітей, вдови або батьків, які мають право на 1/2 частки, що належала б їм у разі спадкування за законом.
  Визнання заповіту недійсним:  оспорення самого фундаменту, на якому видано свідоцтво (наприклад, складення заповіту особою, що не усвідомлювала значення своїх дій).
  Процедурні порушення: видача свідоцтва до спливу встановлених законом строків або без належної перевірки складу майна.
  Правова позиція Верховного Суду (постанова від 06.06.2024 р.): оспорювати свідоцтво може лише особа, чиє право на спадщину порушено. Якщо особа не прийняла спадщину в установлений строк і не має судового рішення про призначення додаткового строку, вона не має процесуальної легітимації на оспорення свідоцтва, виданого іншим особам.