Дорога громадо! З глибоким сумом повідомляємо про чергову для Ружинщини та всієї України втрату - загибель мешканця села Мовчанівка ЛЯХУТИ ОЛЕКСАНДРА ВОЛОДИМИРОВИЧА, 1988 р.н.
ВІЙНА ЗАБИРАЄ НАЙКРАЩИХ...
Народився 27 вересня 1994 року на Житомирщині в селі Білилівка в сім’ї священника УПЦ протоієрея Михаїла та матінки Людмили Маркевичів. Він був найменшим сином, п’ятою дитиною в сім’ї. Навчаючись у Білилівській гімназії, вступив до Козятинської дитячої музичної школи по класу «фортепіано».
Народився 9 серпня 1974 року в місті Хуст Закарпатської області в родині службовців. Хлопчик ріс допитливим, рухливим, фізично розвинутим. До 7 класу навчався в місцевій загальноосвітній школі № 1, а з 8 класу продовжив навчання у Львівській середній спортивній школі, після закінчення якої вступив до Львівського спортивного інституту здобувати професію вчителя фізкультури. Після закінчення викладав фізкультуру в Хустській загальноосвітній школі № 3, де паралельно вів уроки етики та правил дорожнього руху.
Народився 2 червня 1988 р. в селі Білилівка Ружинського району. Тут промайнуло дитинство, юність.
«Вже від крові аж стогне земля, Мама все ще чекає дзвінка, А тебе вже між нами немає…. Плачуть всі: і дорослі, й малі Туга й жаль нам серця розриває. Горе нам, горе нашій землі! Війна кращих синів забирає…» Сьогодні наша громада провела останнім земним шляхом молодого красеня, відважного і мужнього Воїна, Героя Григоровича Тараса Олександровича! Невимовний біль та порожнеча огортають душу, коли обриваються життя найкращих синів України... 28 років – то лише початок розквіту, який так жорстоко обірвала клята війна. Назавжди залишиться в серцях пам'ять про Тараса як щирого друга, бойового побратима, справжнього патріота, українського захисника, який віддав своє життя, захищаючи свою державу та кожного з нас. Він завжди знаходив «правильні» слова та підхід до кожного, чесний, дружелюбний і справедливий. Щирі співчуття та доземний уклін батькам та рідним. Світла пам’ять та вічна шана Герою. Його жертовний подвиг вшановуватиме нинішнє та кожне наступне покоління українців. Наш біль не згасає, нашому смутку немає меж та наша ненависть до країни агресорки з кожною втратою ще більше зростає. Не забудемо, не пробачимо, помстимося!
Щодня наша українська земля здригається від болю, сліз та втрат…
Гіркотою і болем був сповнений цей день для Ружинської громади, для рідних, близьких, друзів, побратимів та знайомих загиблого Героя МАКОВЕЦЬКОГО Сергія Юрійовича, який стояв до останнього подиху на захисті України і віддав за її свободу і незалежність своє життя.
Україна вкрита чорними хустками та потопає у сльозах...Щодня втрачає своїх дітей, своїх Захисників...
Знову плаче земля...
